Історична довідка

Селище, як усе Закарпаття, було частиною Угорського королівства і більшість населення були русини. Після Першої світової війни у 1919 році Закарпаття відійшло до Чехословаччини. У 1945 році Жденієво відійшло до Радянського Союзу у складі УРСР.

Жденієво (до 1971 року Жденове) - селище міського типу, центр Жденіївської селищної ради Мукачівського району (до 2020 року- Воловецького). Розташоване в мальовничій долині річки Жденіївки, за 11 км на захід від райцентру. З одного боку села розкинулися Полонинські гори, з другого - Горгани. Найвища гірська точка біля села - гора Пікуй (1405 м.). Чисельність населення - 1112 чо­ловіки. 
У писемних джерелах Жденеве згадується за XVII століття. Воно тоді нале­жало до Чинадієвської домінії і було власністю сім'ї Бручиничів. В селі мешкало кілька сімей вільних селян і 11 сімей кріпаків, які були цілком розорені. За да­ними перепису 1691 року, в селі було всього 2 воли і 2 корови. За народними пере казами, першими мешканцями Жденевого були кріпаки-втікачі з Прикарпаття - теперішньої території Львівської області. Вони оселились спочатку на тій частині села, яка тепер носить назву Котельниця, а згодом почали заселяти долину р. Жденіївки.
Після придушення визвольної війни угорського народу 1703-1711 pp. село з 1728 року стало власністю австрійських магнатів Шенборнів і було підпорядковано нижньоверецькій економії. З того часу феодальні повинності села різко зростають. Граф Шенборн відкрив у селі лісну управу, збудував кілька кам'яних будівель, у т. ч. двоповерховий будинок на зразок замку.
В селі до наших днів збереглися два кам'яні будинки, споруджені у XVIII сто­літті. Домінія Шенборна тримала тут свого службовця, який разом з лісовою управою доглядав за веденням лісового господарства, збирав податки з населення, дбав про виконання панщинних робіт тощо.
Використовуючи працю кріпаків і дешеву водну енергію, граф Шенборн у 1765 році збудував великий тартак в селі Збинах - за Зкм від Жденевого, на якому водяне колесо застосовувалось як двигун. На ньому працювали селяни Жденевого.
В кінці XVIII століття на околиці Жденевого розширюються лісорозробки. В Жденівському лісництві вироблялися дранки, дошки, стропила, лати, бочки для вина. У 1804 році в лісництві бондарі виготовили для вина 2259 бочок, а в 1818 році на тартаку було розпилено 3758 дошок, 450 лат та 470 стропил.
В 1840-1843 pp. у Жденевому почав діяти невеликий лісопильний завод, а з 1889 року - велика парова лісопильня, яка виділялась технічною оснащеністю і обсягом продукції. В 1894 році тут було випущено продукції на 300 тис. форинтів, а кількість переробленої деревини досягала 25 тис. кубічних метрів. На підприєм­стві працювало 147 робітників. Одночасно ділянки лісу орендувалися багачами.
Жденівське деревообробне підприємство було обладнане передовою для того часу технікою. Пили та інші металеві вироби і матеріали постачали Шелестівський та Тур'є-Реметівський заводи. Машини для виробництва фанери завозилися з Австрії. В Жденівському лісництві працювали робітники з німецьких колоністів та місцевого населення. Колоністи одержували за свою роботу гроші, а селяни пра­цювали безплатно, відбуваючи панщину. В 1835 році лісництво виплатило робітникам 1200 форинтів, у т. ч. тим, хто працював на пилорамі,- 300 форинтів, і на маишнах, що виробляли дранку і фанеру, - 900 форинтів.
Деревообробні підприємства приносили управлінню домінії Шенборна великі прибутки. В 1835 році тільки від Жденівського лісництва за продані дошки, лати, дранку і дрова було одержано 11 тис. форинтів 20 крейцерів та за фанеру 12 тис. форинтів. Управителі по-хижацькому винищували ліс і сплавляли його в Європу та використовували в соляній, галуновій, поташній, горілчаній промисловостях. Звичайно, такі методи експлуатації лісних багатств диктувалися відсталими феодально-кріпосницькими відносинами, що панували на Закарпатті до середини XIX століття, коли було скасовано кріпацтво.
Становище робітників лісної управи Жденевого було тяжким. Вони працювали по 12-14 годин на добу. Відсутність будь-якого законодавства, що гарантувало б їх права, давало можливість власникам тартака жорстоко експлуатувати і чинити сваволю та насильство над робітниками. Робітники та селяни, які працювали в Жденівському лісництві, скаржилися в 1835 році, що їх примушують виконувати най­тяжчі роботи, під час яких трапляється багато нещасних випадків. «Ми виносимо,- писали вони, - до тартака дерево до 6 сажнів довжини і 36 цолів товщиною. Під час цього з нас 60 чоловік залишилися на місці мертвими, багато залишилися пошкодженими, а 20 зовсім каліками». В іншій скарзі зазначено про те, що під час будів­ництва одного моста загинуло 14 чоловік і стали каліками 16.
Коли у 1848-1849 pp. в Угорщині відбулася буржуазна революція і було ска­совано панщину, населення Жденевого, розповідає народний переказ, розкладало на горах великі вогнища і спалювало та закопувало панське знаряддя, яким працювали за панщини.
В 1862 році у Жденевім налічувалося 27 дворів, в яких мешкало 180 чоловік, Село рік у рік зростало. У 1880 році воно складалося з 37 хат, у яких проживало 270 жителів. Крім роботи в лісі та на лісопильні, селяни займалися землеробством. Основними культурами, які вирощували селяни, були овес, кукурудза, біб і місцевий сорт ярого жита. Картоплю висаджували тільки на невеликих грядках. Кліматичні умови не завжди були сприятливими для землеробства. Уповноважений експозитури відділення міністерства сільського господарства Угорщини по Березькій жупі Е. Фішер в одному з своїх донесень (жовтень 1902 рік) повідомляв, що урожай загинув, зернові культури і картопля не дозріли, яре жито не можна зби­рати навіть в жовтні. Врожай вівса і картоплі ледве покриває посівний матеріал. Сіно загинуло від дощів і повені. Найбільше постраждали від стихійних лих верхо­винські села Свалявської округи, зокрема Жденеве.
Основною їжею робітників і селян був вівсяний і бобовий хліб. Одяг в основ­ному виготовлявся вручну. З конопель ткали полотно, а з шкіри овець і вовни - виготовляли верхній одяг. Взувалися в постоли, бо чоботи міг мати лише пан.
Початкова школа у селі була відкрита тільки в 1830 році. Протягом багатьох років в ній працював лише один вчитель, який три дні на тиждень вчив дітей у Жденевім, а три дні - у селі Щербівці. Навчання проводилося угорською мовою.
Великі податки і неврожаї штовхали селян звертатися по допомогу до лихварів, які за позичені гроші брали високі проценти (від 50 до 100). Важке становище селян, що потрапили в тенети лихварів і корчмарів, безземелля і голод приводили до масо­вої еміграції за кордон. У 1892 році в Жденевім було 60 хат і 393 жителі. На початку XX століття тільки за один рік емігрувало в західні країни понад 20 чол. Серед них Ф. Понелич, М. Богут, брати Василь, Степан і Андрій Орендацькі, М. Русин, І. Яким та інші.
В жовтні 1914 року російські війська під час наступу на південно-західній ділянці Східного фронту в Карпатах дійшли до перевалу Уклин і вступили у село Жденеве. Населення радо вітало братів-росіян і українців. Старожил села Ю. Яворський розповів про таку подію. Російський солдат Марилов забіг у дім, де пере­бували угорські жандарми, і знайшов там старі чоботи. В цей час біля того бу­динку проходила стара жінка, яку звали Богутичка. Вона червоними від холоду ногами прокладала по снігу доріжку від своєї оселі.
Марилов віддав жінці чоботи. Богутичка почувала себе наче панею. Та коли російські війська відступили, на Верховину знову прийшли австрійські і угорські гнобителі. Вони ще більше оскаженіли і нещадно знущалися з людей, кидали їх у в'язниці. Поплатилася за свою радість і Богутичка, яку теж посадили за грати.
В 1914-1918 pp. багатьох жденівців було мобілізовано в австро-угорську армію. Більшість з них здалися у полон російським військам, а деякі з них, зокрема Ю. Яворський, О. Малинич та інші, згодом брали участь у Великій Жовтневій соціалістичній революції. Відгомін Жовтня луною прокотився і в Карпати. Про буремні жовтневі дні багато розповідали військовополонені, що поверталися на Верховину. Після перемоги соціалістичної революції в Угорщині та проголошення 21 бе­резня 1919 року Угорської Радянської Республіки Радянську владу було встанов­лено і в Жденевім. 7 квітня 1919 року в селі проведено вибори до Жденівської Ради робітників, солдатів і селян. До неї було обрано 8 депутатів: Ф. Чубірка, М. Пана­сович, Ю. Малей, І. Давидович, В. Богут, О. Кріштофорій, С. Орендацький та Г. Задранський. С. Орендацький та Ф. Чубірка були також обрані до Нижньоверецької районної Ради робітників, солдатів і селян, у склад якої увійшло 19 чоловік.
Орган Радянської влади у Жденевім - Рада депутатів - вирішувала широке коло різноманітних питань. Було розподілено між трудящими запаси продовольства, розроблено плани розподілу поміщицьких земель, націоналізації парової лісопильні та лісових багатств. Однак провести в життя ці заходи не вдалося, бо Радянська влада в селі була повалена окупаційними військами буржуазної Чехословаччини вже на початку травня 1919 року.
Але трудящі села навічно зберегли світлу згадку про владу Рад. У 1920 році в Жденевім створено первинну організацію Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі, яка розгорнула серед населення широку пропагандистську ро­боту. В своїй діяльності вона вміло використовувала місцеві факти. На лісопильні Германа Райзмана розповсюджувалася переписана від руки стаття газети «Правда», що виходила в Ужгороді. В ній викривалась жорстока система штрафів, а в агітаційних листках розповідалось про те, як робітник В. Роєк за два тижні, працюючи щодня по 13 годин, не тільки не одержав зарплати, а й встиг «заборгувати» власни­кові 182 крони 60 гелерів; робітник І. Шалта «винний» директору 2546 крон 45 гелерів. Довго думали над цими цифрами робітники Жденевого. І міцніше стискалися їх мозолисті руки.
Робітники лісопильні взяли участь в грудневому (1920 р.) загальному політич­ному страйку, який був виступом солідарності з чеським пролетаріатом. 
В 1921 роді жденівські комуністи об'єднались в організацію КПЧ. Першими комуністами села були В. О. Годованець, М. М. Богут, І. М. Попелич, М. С. Чубірка, П. М. Щербей та інші. Партійна організація користувалась авторитетом і під­тримкою населення. Свідченням цього було поступове зростання її рядів, відвідування партійних зборів комуністами з сусідніх сіл. В Жденеве часто приїжджали представники крайової партійної організації, зокрема О. Борканюк, П. Терек, I. Локота, М. Сидоряк та інші.
Комуністи розповсюджували у селі листівки і газети, читали їх неписьмен­ним. Борючись за поліпшення нестерпно важкого становища трудящих, вони часто виступали в комуністичній пресі. В газеті «Руде право» писалось, що «В Жденевім біля примітивного водяного млина І. Легета розповідав, що в Омську, де він був у полоні, годував свиней. Якби тим свиням дати їсти те, що в цей час спожи­вають його діти, то вони від такого корму подохли б... Тільки два або три місяці на рік він має можливість давати дітям хліб з вівсяного борошна... Харч його родини - ріпа, капуста і картопля. Один з нас покоштував приготовленої з того юшки, і його відразу вирвало. Біля млина край лісу є сім халуп, в яких живе біля 40 чол. Млинар твердить, що ці сім'ї хліба ніколи не їли, бо на гір­ському грунті родить лише картопля. Солі ці сім'ї не мають, не мають також грошей, щоб купити її».
«Присілок Збин має 10 халуп, де мешкає 115 чол.,- продовжувала газета.- Житель Василь Щербей має родину з 12 душ, 10 дітей від 2 до 19 років. Діра, в якій він мешкає, має 6x6 м. Хліба взагалі не мають, їдять саму картоплю, юшку з ка­пусти, білого гарбуза й буряків. 12-літня дівчина лежить на лавці, в неї велика гарячка. Вона ходить до Жденівської до школи боса і в двох грубих сорочках в зимову негоду. На запитання до матері, чому не покличе лікаря, вона пояснює, що нема чим заплатити. Лікар вимагає за візит 50 крон, а підвода, яка б його привезла, коштує також 50 крон».
Чеські жандарми і чиновники з Жденівського нотаріату заявляли, що принесли в село «республіку» і «демократію», і під час підготовки до виборів у чехословаць­кий парламент 16 березня 1924 року закликали голосувати за урядову коаліцію («аграрний блок»). Сільські комуністи, а також представники з Верецького окружкому та крайкому КПЧ викрили перед трудящими села антинародну роль буржуазних партій, і на виборах 1925 року 113 чол. з 354 виборців жденівчан голосували за комуністичну партію. Трудящі села вимагали землі, а вона знаходилася в руках графа Шенборна. За планом другого етапу «земельної реформи» (1925- 1929 pp.) «відчуженню» підлягали і орні землі Жденевого, що належали Шенборну, який запропонував урядові проект «індустріалізації» своєї Мукачівсько-Чинадієвської домінії. Здійснивши ці махінації, у 1928 році великі масиви орної зелі, пасовиськ і лісу були продані фірмі «Латориця», яка нещадно визискувала трудящих. Селяни залишилися зовсім без землі. Ті, що працювали на лісорозроб­ках одержували набагато меншу зарплату, ніж робітники, що мешкали на тери­торії Чехословацької буржуазної республіки. Ще більше погіршилося становище робітників і селян Жденевого у роки світової економічної кризи. Безземелля і податковий тягар, екзекуції і безробіття, поліцейський терор і політичне безправ'я вкрай загострили важке становище жденівчан. Комуністи Ф. Недв'єд в інтерпеляції урядові 21 листопада 1934 року вказував, що цілі райони на Верховині були охоплені голодом. Але уряд замість допомоги і наділів землі відповідав на вимоги робітників і селян арештами, ламав їх опір при допомозі екзекуторів, в'язниць і жандармів. Так, в Жденевім у 1933 році було засуджено 25 чоловік строком на 50 місяців за несплату податків.
Селяни Жденевого чинили опір збирачам податків і жандармам під час проведення екзекуцій. Вони в січні 1932 року вигнали з села екзекутора та надісланих сюди жандармів. Акційний комітет села вивісив на видних місцях об'яви з таким текстом: «Дається до відома: жандармам і фінансовим виконавцям і гайовим в Жденевому..., щоб вас від сьогодні ніхто не бачив біля своєї хижі... з екзекутором, бо не повер­нетесь з головою... Ми вперто будемо йти до того, щоб мати працю і хліб. Ми все витримаємо, а якщо помрем, то помрем не голодовою смертю, але кривавою, й ви разом з нами помрете...».
Комуністи докладали багато зусиль, щоб спрямувати народний гнів у русло організованої боротьби, запобігти кровопролиттю. Коли 12 січня 1932 року в Жденевім знову з'явився екзекутор у супроводі жандармів, «ніхто не забороняв їм викону­вати свій обов'язок і не загрожував». Всі селяни заявили, що їм нічим платити. «Видно було,- констатував жандармський начальник,- що населення підбурене і навчене, як має поводитись».
Економічна криза, що охопила капіталістичний світ, принесла згубні наслідки і робітникам лісопильні, власники якої в 1931 році знизили заробітну плату. 19 лютого 1931 року адміністрація поставила перед робітниками «ультиматум», щоб вони погодилися працювати за 8-9 крон в день, в іншому випадку робота буде припинена. Виснажені голодом, пригнічені податками та екзекуціями, трудящі села влаш­товували голодні походи. 25 листопада 1930 року була проведена масова демон­страція безробітних та голодуючих селян Жденевого. Це був голодний похід висна­жених, доведених до відчаю селян і безробітних до нотаріату. Попереду колони йшли комуністи, такі ж голодні і рішучі, як їх товариші, а поряд - змарнілі жінки з плачучими, дуже легенькими від голоду малими дітьми на руках. 2 лютого 1932 року перед нотарським управлінням зібралося понад 300 чол. з Жденевого та навколиш­ніх сіл. Жденівську делегацію очолювали комуністи В. Богут та І. Годованець. Вони перед окружним управлінням в Сваляві домагалися від імені всього населення Жденевого державної допомоги, припинення екзекуцій та скасування всіх податків, видачі безплатного палива, окремої допомоги для старих громадян. Від фірми «Латориця» вимагалось, щоб вона безплатно виділила у користування селян орну землю та пасовиська, кукурудзу, яка мала бути поділена серед населення місцевим комі­тетом, і звільнення всіх політичних в'язнів, що стоять за права трудящих.
Масові походи голодуючих відбулися в Жденевім і в наступний період. 10 лю­того 1932 року біля нотарського управління зібралося 700 голодуючих, які, всупе­реч спробам жандармів розігнати їх, примусили нотаря прийняти вимоги про негайну видачу хліба голодуючим, забезпечення роботою всіх безробітних, припинення всяких екзекуцій і скасування податків, банківських та інших боргів, негайний розподіл кукурудзи між голодуючими, проведення земельної реформи, видачу по­сівного насіння за рахунок повернення земель, якими користувалися селяни до 1848 року. Вони висунули також політичні гасла - припинити переслідування комуністів, випустити їх на волю. Активну участь у цій демонстрації взяли жінки. Про їх виступ і настрої газета писала, що вони кричали: «... забийте нас тут на місці, додому не йдемо, бо дома і так нема що їсти». Переляканий нотар пообіцяв задовольнити вимоги селян. Але це була тільки обіцянка, яку власті і не думали виконувати. Та маніфестації трудящих не припинялися. Масові походи голодуючих відбулися, зокрема, 9 березня та 10 грудня 1932 року. Більшість виступів селян супроводжувалися сутичками з жандармерією. 30 січня 1933 року понад 300 де­монстрантів Жденевого були витіснені на край села жандармами за допомогою гумових палиць, причому багато з них було поранено. Найбільше було побито І. Шимона - комуністичного ватажка у Жденевім.
Коли весною 1933 року фірма «Латориця» хотіла продати частину земель спеку­лянтам, сільські бідняки у відповідь на це вирішили засадити цей масив картоплею. На поле вийшло понад 80 чоловік. Група жандармів напала на беззбройних селян і жорстоко побила їх пендриками. Найбільш активних селян було засуджено і кинуто до ужгородської в'язниці на три місяці.
Аграрна криза дуже погіршила також становище селян. У зв'язку з неврожаями та примітивним способом обробітку землі селянські господарства розорялися. Врожаї були низькими, а ціни на всі сільськогосподарські продукти падали. Навіть один з буржуазних економістів підрахував, що селянин з одного сектора розкиданих ділянок одержував в середньому тільки 29 крон прибутку щорічно, з якого повинен був прохарчуватися, придбати одяг, взуття для сім'ї, заплатити податки, оренду за пасовища, проценти за кредит лихварям, борги і проценти банкам. В Жденевім 85 проц. селян мали лише по 0,5 га землі. Не маючи будь-яких можливостей забезпечити сім'ю продуктами харчування, селяни змушені були на кабальних умовах найматися до лихварів, куркулів поміщика і брати в них позичку за 200 проц. на рік.
Заборгованість селян куркулям, поміщикам, банкам, лихварям набирала нечуваних розмірів. В Жденевім у 1932 році нараховувалось 120 господарств, які володіли 230 га землі. Десята частина цієї землі належала двом багатим членам аграрної партії. Фірма «Латориця» мала біля села 284 га. Великої рогатої худоби в селі було 150 голів, з яких 15 належало лихварям-аграрникам. Загальна сума боргів жденівських селян досягла 327 тис. крон, тобто по 3 тис. крон на кожне неве­личке селянське господарство.
Внаслідок економічної кризи 4 жовтня 1934 року лісопильня припинила своє існування. Понад 150 чол. поповнили ряди безробітних. Жденівська організація КПЧ розгорнула у селі широку діяльність проти податкового тягаря та екзекуцій, за державну допомогу всім безробітним, за соціальне і національне визволення.
Про те, що авторитет організації КПЧ зростав і міцнів, показали вибори до чех ос юнацького парламенту в 1935 році, на яких великого успіху домоглися кому­ніст. Із 349 виборців 169 віддали свої голоси за кандидатів організації КПЧ, в той же час решта 12 політичних партій змогла отршмати разом тільки 180 голосів. Незначним було і культурне життя села в ті часи. На початку чеського панування, у 1921 році, в Жденевім налічувалось 130 дітей шкільного віку. Але вони не ходили до школи, бо її довгий час не було в селі. Лише в 1937-1938 р. у Жденевім почали працювати 2 початкові школи з українською і чеською мовами ви­кладання, хоча в селі з 853 чол. населення, чехів було тільки 48 чоловік. Із культурних закладів у Жденевім була тільки кімната-читальня, яка мала 156 книг на «русинській» та чеській мовах, переважно церковного та буржуазно-націоналістичного характеру. Цими книгами в 1937 році користувалося всього 29 читачів.
В період фашистської угорської окупації (1939-1944 pp.) становище робітників і селян Жденевого стало просто нестерпним. В селі було встановлено суворий жандармсько-поліцейський режим. Угорські жандарми, розміщені в селі, били людей по-звірячому за найменшу провину, юнаків насильно заганяли в ряди «Левенте» (напіввійськової організації, що готувала молодь до війни проти Радянського Союзу). Окупанти встановили жорстоку терористичну диктатуру. Після 21 години в селі не можна було появлятись на вулиці. Робітники змушені були працювати за
низьку заробітну плату на окупантів в той час, як відбувалась девальвація грошей. На кожний двір накладалося зобов'язання здавати м'ясо для угорської армії.
Незадоволення терористичною диктатурою приводило в Жденевім до масового руху опору, актів саботажу і невиконання розпоряджень окупантів. Оскільки до радянського кордону тут було всього 10-12 км, багато молоді переходило нелегально в Країну Рад. Нелегальні переходи в Радянський Союз з Жденевого набрали в 1939-1940 pp. масового характеру.
На початку 1942 року недалеко від Жденевого, почав діяти партизанський загін. Масового, всенародного характеру партизанський рух набув літом і восени 1944 року. В квітні того року на полонині Рівній висадився з парашутом В. І. Тидір, комуніст, житель села Жденевого, якого направили для підпільноі роботи. 21 липня 1944 року недалеко від села приземлилася десантна група з 13 чол. на чолі з командиром О. Тканком. Партизани 10 серпня провели бойову операцію і створили в Жденевім підпільну групу, ядром якої стали сільські комуністи. В середині серпня 1944 року народні месники разом з підпільниками напали на жандармерію в Жденевім.
На полонині Рівній приземлилася також десантна група під командуванням В. П. Русина. Партизанам активно допомагала жденівська підпільна організація, зокрема В. Щербей, М. Гюцак та інші. Своєю наполегливою боротьбою партизани і підпільники сприяли прискоренню визволення Жденевого від фашистського гніту.
19 жовтня 1944 року радянські підрозділи 24-ї стрілецької дивізії 95-го стрілець­кого корпусу вступили у село. Але угорські війська, окопавшись біля річки Жденіївки, чинили опір. Та на їх голови посипався шквал мін і артилерійських снаря­дів. Фашисти змушені були тікати. Настав довгожданний день визволення Ждене­вого.
Населення села радісно зустрічало воїнів непереможної армії-визволительки. На вулицях стихійно виникали мітинги, на яких трудящі висловлювали своє задоволення приходом червоних бійців. На зборах трудящих села було обрано Народний комітет, який очолив П. І. Панасович. З перших днів своєї діяльності Народний комітет провів розподіл продовольства, посівного матеріалу, поміщицьких земель. Багато юнаків села влилося у лави Червоної Армії. Першими добровольцями були Ю. Пацьо, Ю. Яворчак, Ю. Гавриш та інші, які за бойові подвиги удостоєні урядо­вих нагород.
Трудящі Жденевого 26 листопада 1944 року послали своїх представників до Мукачевого на І з'їзд Народних комітетів. Серед делегатів були П. І. Панасович, О. Ф. Кубані, І. І. Яким, І. М. Попелич, П. М. Щербей, В. О. Годованець та інші, всього 10 чоловік. Звістка про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною 29 червня 1945 року була сприйнята трудящими села з великою радістю. Здійснилася віковічна мрія трудящих. Жденівці вийшли на широкий і світлий шлях будівництва щасливого і вільного життя.
Закріплюючи народні завоювання, навесні 1945 року для впорядкування земельних справ і закінчення розподілу поміщицьких земель було створено земельну громаду села, якій було передано всі землі, що раніше належали «Латориці» та кур­кулям. Головою земельної громади було обрано М. М. Самуся. Була створена також ініціативна група, яка проводила велику роботу по організації колективного госпо­дарства. 16 грудня 1948 року 47 селянських господарств стали на спільний шлях госпо­дарювання г. Першими вступили до колгоспу сільські активісти В. І. Тидір, І. І. Яким, П. І. Панасович, І. М. Попелич, Г. Ю. Фурдак. М. Ю. Чубірка, А. В. Кулман та інші. В 1950 році Жденеве стало селом суцільної колективізації.
Із встановленням Радянської влади ве­ликі лісові багатства навколо села стали загальнонародною власністю. 1 січня 1946 року був створений Жденівський лісопункт Свалявського ліспромгоспу тресту «Закарпатліс», а також заснований Жденівський лісгосп. З 1 грудня 1952 року почав працювати Жденівський лісозавод. 
Ждепівська сільська Рада депутатів трудящих провела значну роботу по відбудові села. Вже восени 1944 року і протягом 1945-1946 pp. на місці згарищ і руїн було побудовано 77 світлих і просторих хат. У Жденевім на 1 грудня 1946 року налічувалось 147 дворів, в яких мешкало 782 жителі.
В перші роки Радянської влади у селі працювала початкова школа, яка в 1946 році була реорганізована в семирічну. В 1949/50 навчальному році в цій школі наймалось 134 учні, а педагогічний колектив складався з 7 чоловік. Вчителі розгор­нули також велику роботу по ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. Вони в перші роки Радянської влади навчили читати і писати нсіх неписьменних селян. В Жденевім було відкрито клуб і хату-читальню, які стали справжніми вогнищами культури на селі.
В 1949 році почала працювати Жденівська сільська дільнична лікарня. В селі з'явились люди нових професій: інженери, лісотехніки, агрономи, зоотехніки, лікарі, механіки, шофери, трактористи.
Цільна праця, праця, що приносить радість і задоволення, породжувала нове становлення сільських трудівників до своїх обов'язків. Значних успіхів добилися і працівники Жденівського лісокомбінату, які в 1960 році до 25 листопада вико­нали річний план і понад зобов'язання дали державі ще 5 тис. кубічних метрів надпланової деревини. В авангарді змагання йшли комуністи-майстри лісодільниць Мегела, Кробинець, лебідчик Лабач та інші.
З особливим завзяттям трудилися робітники Жденівського лісопункту. В 1966 році план вирубки лісу становив 35 тис. кубометрів, а фактично було вивезено 39 тис., кубометрів. Таких небачених успіхів досягнуто завдяки самовідданій праці всіх робітників, технічному оснащенню виробництва. Замість ручної пилки, сокири і цапини на допомогу лісорубам прийшла найновіша вітчизняна техніка - електричні пили, бензопили, трельовочні трактори, лебідки, канатні підвісні до­роги, крани, автомашини, які набагато полегшили працю лісорубів, підвищили її продуктивність. Та головна роль належить невтомним трудівникам, які домагаються високих показників у виконанні завдань Батьківщини. Кращими виробничниками в Жденівському лісопункті, що йдуть в авангарді змагання, є В. В. Щербей, І. М. Цап, І. О. Богут, М. М. Петрішко, Ю. Ю. Щербей, В. Пацьо, І. Чубірка, І. Молнар, М. Кубані та багато інших. Ударники комуністичної праці І. І. Яртим, Ю. М. Тидір, В. Ф. Тидір та інші показують зразки самовідданої праці.
Чудовими успіхами зустріли робітники Жденівського лісопункту славний півстолітній ювілей Радянської держави. Вони добилися дальшого підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції. А зобов'язання - дати країні 28 тис. кубометрів деревини - значно перевиконано.
Добре трудяться також робітники Жденівського лісництва. Понад 20 років працює лісником комуніст С. Кробинець. Він охороняє державний ліс, що розкинувся на 632 гектарах і утримує десять років звання лісника обходу відмінної якості. За бездоганну роботу С. Кробинця у 1966 році нагороджено орденом «Знак По­шани». Багато трудових звершень на рахунку верстатниці Жденівського лісопильного цеху Г. М. Головко. Вона не тільки перевиконує змінні завдання, а й випускає продукцію тільки відмінної якості, бере активну участь у громадській роботі, діяль­ності сільського клубу.
З року в рік зростало в селі артільне господарство, яке весною 1950 року було укрупнено. В колгосп «Перемога» об'єднались сільськогосподарські артілі сід Верхньої Грабівниці, Підполоззя і Жденевого. Укрупнений колгосп спеціалізувавсь по розвитку основної галузі господарства - тваринництва. Вже на кінець 1955 року в колгоспному стаді налічувалось 262 голови великої рогатої худоби, у т. ч. 108 ко­рів; 53 свині, 339 овець, 50 коней. Значно поліпшилась організація праці. Була переглянуто нормування і оплату праці, скорочено непродуктивні адміністративно-управлінські витрати. Господарство згодом стало справжньою фабрикою м'яса й молока.
Серед трудівників артілі розгорнулося змагання за дальше піднесення продуктивності тваринництва, високі показники на всіх ділянках виробництва. В 1952- 1953 pp. було споруджено корівники, конюшню, свиноферму, механізовано на фермах всі трудомісткі процеси.
У 1960 році колгосп «Перемога» знову було укрупнено. Він об'єднав сім насе­лених пунктів: Жденеве, Підполоззя, Грабівниця, Ялове, Збин, Щербовець і Пашковець. Артільні лани обробляє 9 тракторів, а дорідний урожай збирають новими потужними комбайнами. Колгосп має 5 вантажних автомашин та багато іншої тех­ніки. Грошові прибутки артілі в 1967 році складали 187 тис. крб., а неподільні фонди - 550 тис. карбованців.
Багато чесних і сумлінних трудівників виростила колгоспна сім'я. Серед них; О. І. Чубірко, О. Ю. Богут, М. В. Гецньо та інші. Жденівці пишаються, зокрема, бригадиром Оленою Іванівною Чубірко, яку знають не тільки в рідному колгоспі, а й усьому Закарпатті. Бригада комуніста О. І. Чубірко рік у рік домагається все кращих успіхів у рільництві і тваринництві. У 1966 році хлібороби бригади виро­стили по 256 цнт картоплі, 622 цнт кукурудзи на силос, по 37 цнт сіна з природних сінокосів з кожного гектара. За досягнуті успіхи О. І. Чубірко нагороджена орденом Леніна і була обрана делегатом на XXIII з'їзд КПРС.
Однією з найкращих в колгоспі є бригада, яку очолює О. Ю. Богут. Їй 20 років. Набуті в сільськогосподарському технікумі знання вона вміло застосовує; на практиці виробництва - виборює високі врожаї картоплі, кукурудзи, багато­річних трав. О. Ю. Богут знають у Жде­невім як кращу активістку. Вона - агітатор, учасниця художньої самодіяль­ності. Високих показників у праці добиваються рік у рік також доярка М. В, Гецньо, ланкова комуніст М. І. Головатюк, механізатори Ю. Іжевський та інші.
Невпізнано змінилося за роки Радянської влади і саме село, зріс добробут його трудівників. Збільшення доходів колгоспників вплинуло на розмах будівництва. Із 260 житлових будинків, що є в Жденевім, 220 - нові. У дорадянський час навіть у сільського багатія не було кращого будинку, ніж сьогодні є в колгоспників І. Гецня, О. Собрана, П. Попе­лича та робітників-лісорубів А. Брецка, Ф. Чубірки. Їхні хати мають по дві-три добре умебльовані кімнати, кухню, кладову. Дерев'яні хати, покриті соломою і без димарів, саморобне взуття та одяг в селі є музейною рідкістю.
Велику допомогу в розгортанні житлового будівни­цтва надає селянам колгосп, а робітникам - Воловецький лісокомбінат. Тільки в 1962 році для новобудов села було виді.іеію 180 кубічних метрів лісу.
За роки Радянської влади у селі зведено і ряд громадських будівель: простору їдальню, продуктовий мага­зин, торговий комбінат, швейну і шевську майстерні, приміщення нового сільського клубу, середньої школи і споживчого товариства, відкрито дитячий садок, ясла.
Зростає добробут трудівників села. В їх особистому користуванні 123 радіоприймачі, 540 радіоточок, 158 ве­лосипедів, 24 мотоцикли, дві легкові автомашини. Багато робітників і колгоспників придбали швейні машини, холо­дильники, музичні інструменти. Раніш про ці речі робіт­ники та селяни не могли й мріяти. Багато дітей колишніх бідняків за роки Радянської влади стали вчителями, лікарями, агрономами, інженерами. Кожна сім'я постійно передплачує по кілька примірників періодичних видань, у багатьох трудівників є великі власні бібліо­теки. Найбільші з них у В. В. Білака, М. О. Яковлєва, О. П. Слободян та інших.
Велика увага приділяється медичному обслуговуванню населення. В селі є діль­нична лікарня, в якій працює 2 лікарі і 15 чол. середнього медичного персоналу.
Значно зріс освітній рівень трудівників села. У 1952 р. в Жденевім була від­крита середня школа, в якій атестат зрілості вже здобули 378 учнів. Вчаться і до­рослі, Д ія них відкрито вечірню заочну школу, яку закінчили 98 чол. Знання в маси несуть 33 вчителі.
Справжнім вогнищем культури на селі став Жденівський клуб - один із кра­щих культосвітніх закладів Воловецького району. Це будинок з просторим фойє, кінозалом на 350 місць, кімнатами для гурткової роботи. Тут же розмістилася бібліотека, книжковий фонд якої становить понад 5,5 тис. томів. Цінують і люблять жденівці народне мистецтво. Добра слава у районі йде про сільський хор, створе­ний у 1957 році. У його складі вчителі, медики, колгоспники, службовці – понад 50 аматорів. Керує цим мистецьким колективом вчитель І. Д. Русняк. На районних оглядач народних талантів жденівський хор не раз виходив переможцем і нагороджений багатьма похвальними грамотами. Добра слава йде і про учительський ансамбль, яким керує Б. О. Панкулич.
З новим життям у побут жденівців широко ввійшли і нові народні обряди. У 1958 році в учительському колективі Жденівської середньої школи було влаштоване перше комсомольське весілля. З того часу комсомольські весілля стали тра­дицією і проходять цікаво, весело і життєрадісно. Клуб в той час прикрашується килимами, портретами, живими квітами. Коли молоді входять в клуб, голова сіль­ради виголошує промову, бажає їм здоров'я, щастя, успіхів в роботі і в сімейному житті. Молодим вручають свідоцтво про одруження, портрет Володимира Ілліча Леніна. Присутні при цьому батьки молодих вітають їх, дарують квіти. В залі грає музика, лунають пісні. Після цього батьки запрошують гостей до столу, час­тують їх.
За новим ритуалом проводиться в селі і реєстрація новонароджених. Відбува­ться вона також в клубі, з участю громадськості. Запрошуються почесні баткки, рідня, друзі по роботі, вихованці дитсадка. Діти читають вірші, співають, тан­цюють, дарують квіти або саморобні іграшки. Під час обряду грає музика, фото­графують батьків, дітей, гостей, дарують альбом для фотографій.
В урочистій обстановці відбуваються проводи молоді на службу в армію. Представники громадськості села висловлюють хлопцям побажання вірної служби цц славу нашої Вітчизни, вручають їм пам'ятні подарунки.
Виступають керівники підприємств, секретарі партійної та комсомольської організацій. Проводи завершуються молодіжними вечорами з танцями, іграми, атракціонами. Урочисто проходять у селі вечори трудової слави. Надовго запам'ятається колгоспникам вечір вшанування кращої ланкової колгоспу «Перемога» Марії Іванівни Головатюк у зв'язку з 15-річчям її ударної праці в колгоспі. Ця дата співпала з днем народження ювілярки. В клубі зібрались колгоспники, лісоруби, інтелігенція села. Ланкову поздоровили піонери Жденівської середньої школи, пред­ставники колгоспу і виконкому сільради, друзі. Вони бажали ювілярці здоров'я і особистого щастя, нових трудових успіхів.
Всі здобутки, досягнуті трудівниками Жденевого за роки Радянської влади, стали можливими завдяки активній діяльності сільської Ради, її депутатів, які через постійні комісії (бюджетно-фінансову, сільськогосподарську, культурно-освітню та народної освіти, охорони здоров'я, торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування, шляхового будівництва та благоустрою) підтри­мують тісний зв'язок з жителями села.
Сумлінно ставляться до виконання своїх обов'язків депутати - І. В. Пана­сович, Г. Ю. Фурдак, О. В. Пацько, В. М. Богут та інші.
У 1967 році в Жденевім встановлено пам'ятник -монумент жителям села, які за­гинули в боротьбі з фашизмом в роки Великої Вітчизняної війни. 8 жовтня 1967 року в Жденевім зібралися представники всіх сіл Воловецького району на свято виз­волення, приурочене відкриттю пам'ятника-монумента. Прибули на свято також колишній командир стрілецького полку А. Д. Кругляков, колишній начальник контррозвідки стрілецької дивізії М. О. бршов, капітан запасу Є. Д. Базей, учас­ники визволення Жденевого та інших сіл району. Відкриваючи мітинг, голова Жде­нівської сільради Олена Василівна Стегура розповіла про ті зміни, що відбулися в селі під зорею Великого Жовтня. Вона згадала імена тих, хто віддав своє життя за наше щасливе сьогодні. Ось вони, бійці Червоної Армії, які загинули, визволяк чи Жденеве: Василь Босий, Костянтин Литвиненко, Зинаїда Бєлокурова, Микола Філатов, Іван Грамотюк, Федір Обросов, Олександр Шаров, Михайло Зацокурин, Остап Мурований, Петро Капля, Юрій Охришко, Іван Глєбов, Захар Обуховський.
Не померкнуть в пам'яті трудівників села імена 32 солдатів і офіцерів, що загинули в боях за визволення Жденевого, тих посланців Жовтня, що віддали своє життя за нашу прекрасну дійсність.